НОРА: Легкої ночі, сновиди. Ніц не чутно, крім пропаганди спекулянтів і ґрінерських рецептів тушкованого рагу з драківських кліщів? Видихайте, поки можна, розумієте мене?

До біса. Іноді хочеться струснути стан речей. Відповідаю на дзвінки з вузісінької частини космосу. Я чекаю. Розкажіть, про що думаєте. Але навіть не мрійте мене вистежити. Тільки-но почнете, то я одразу ж зникну. Нора ніколи не сидить на одному місці. Гаразд, лінії відкриті. Зробіть так, щоб я про це не жалкувала.

Ось і перший дзвінок… гм, щось не так.

Слухач: Ало? Так… Гм, ця штука працює?

НОРА: Можу запитати те саме. Дзвоните мені з Деймоса? Не найгарніший супутник на небосхилі, це до біса точно. Не очікувала, що комусь вистачить дурості застрягти в тій дірі. Принаймні комусь нормальному.

Слухач: О, добре! І так. Хоча, ні… Скажу відверто, я не зовсім звідси. Насправді я мав «застрягти», як ви сказали, на гарному, безпечному зорельоті-підпірці Корпусу, а не тут, по коліна в цій шиплячій дірі…

НОРА: Корпусу? Ви корпусівець? Дідько, знала ж, що це помилка. Кінець зв’язку.

Слухач: Слухач: Ні, зачекайте! Я… мене звати Латрокс. Латрокс Ун.

НОРА: Гаразд. У вас є хвилина. Наляканий голос, Латрокс Ун. Але ім'я трохи задовге. Як вас називають друзі?

Слухач: Друзі? Ні, насправді я не маю… Хоча колись у мене був партнер по лабораторії. Разом пройшли три послідовні ротації. Таке буває не часто. Вона, ем, кликала мене Роксі. Підійде?

НОРА: Кожен для когось є кимось, Роксі. Навіть серед спекулянтів. Хоча в наші дні навіть ці межі стираються. Нармер бере імена та обличчя людей і шліфує їх, як мідь. Ґрінери діляться хлібом із солярійцями. Корпусівські відлюдники розмовляють з такими дивними жінками, як я. Часи змінюються.

Слухач: По правді, я мало про це знаю. Я мало виходжу. Не можу часто виходити. Точніше, взагалі не можу. У мене щось на кшталт довгострокового контракту. Жахливо нудного, по правді. За винятком випадків, коли щось намагається мене з’їсти. Або перетравити. Або те й інше.

НОРА: О, закладаюся, що вам є про що розповісти. Наприклад, як вижити на вивороті найлютішого мурашника в системі.

Слухач: Кг-м! Так, але ні. Тобто боюся, я не можу це розповідати. Через угоду про нерозголошення з поточними… роботодавцями… і все таке.

НОРА: Чому б не поділитися зі мною чимось, Роксі? Інакше я подумаю, що ви тримаєте жінку на зв’язку з якоюсь мерзенною метою. Навіщо тоді ще дзвонити, якщо не для того, щоб отримати моє місцеперебування?

Слухач: [зітхання] Так, звичайно. Справедливий обмін. Ваш час цінний, і я повинен надати щось рівнозначне…

НОРА: Роксі…

Слухач: Деймос. Зазвичай дуже нудний, так? Я збираю зразки — зразки заражених — для тестувань. Може бути важко уявити, що Деймос має екосистему, але вона є. Гомеостаз органів заражених досить нещадний, але водночас напрочуд крихкий. Я заходжу, вирізаю кілька кіст, перевіряю, чи ніщо серйозно не порушило великий і жахливий баланс, спалюю решту тканини, перш ніж вона відновить моторику, переводжу подих після всіх криків і виходжу. Дуже просто.

Ви… ще там?

НОРА: Продовжуйте.

Слухач: Зазвичай це найважче. Я навчився з цим жити. Я витримую ті жахи, які бачу. Звичайно, крики допомагають. Морально очищують.

Я про записи. Деймоса. Нарости, і пустули, і гематоми. Гімн цієї огидної вогкої землі.

Я помітив зміни.

НОРА: Зміни.

Слухач: Я перепрошую, шановна, можливо, це просто буркотіння стариганя, який занадто довго був один, але…

НОРА: Ми тут, Роксі. Усе добре. Продовжуйте.

… Роксі?

Слухач: Т-так! Перепрошую… Я просто подумав, чи варто мені взагалі це вам розповідати. Що, якщо все це якийсь фокус від заражених? Але, якщо ні, то хтось повинен знати. Я повинен розповісти про це. Про всяк випадок.

НОРА: Роксі… про всяк випадок… який?

Слухач: Якщо щось — хтось — не зупиниться тут, і чого зараження, здається, дуже боїться.

НОРА: Стривайте. Зараження боїться? Воно вам це сказало?

Слухач: Ні, ні, ні. Ну, не словами. Це було б божевіллям. Ні, це в екзокрині.

НОРА: Ага. В екзо…

Слухач: Екзокрині, так. Він став… підозрілим. І капіляри стали швидше перекачувати кров. У цей час виразки гіфоломи мали б уже шалено квітнути, але вони чахлі. Знебарвлені. Гадаю… що вони намагаються не виділятися. Намагаються бути непомітними.

НОРА: І це… погано.

Слухач: Звучить божевільно.

НОРА: Або ви просто більше знаєте про цей потворний отруєний світ.

Слухач: Ха. Ну. Так. Це беззаперечно. [зітхання] Гадаю, для різноманітності приємно мати когось, хто мене вислухає. Це… мабуть, я надумав, так?

НОРА: Можливо, планеті потрібен щорічний огляд. Сходіть на вулицю! Розімніться! Їжте менше вуглеводів! Що ще порадити.

Слухач: Ха-ха-ха… так, слушно. Що ж… дякую. Розсмішили стариганя. Як і можна було очікувати, тут, унизу, наодинці, справді божеволієш. З усіма цими перетравленнями, відрижками та іншими огидностями.

НОРА: Усе добре, Роксі. Бережіть себе.

Слухач: Але той стукіт мені справді діє на нерви.

НОРА: Стукіт?

Слухач: Безперервний стукіт. Він не зупиняється! У будь-якому випадку, ви, безсумнівно, маєте більше цікавих абонентів, які чекають на вашу…

НОРА: Що то за стукіт, Роксі?

Слухач:Ну… такий, який заважає мені хоча б одну ніч належно виспатися. Це пояснює, чому я розфантазувався в цій вузісінькій частині космосу з жінкою, яку я ніколи не зустрічав...

НОРА: Ви хочете сказати, що чуєте стукіт уві сні?

Слухач: Ну… припускаю, що мені могло це наснитися, але що то…

НОРА: На що схожий цей звук?

Слухач: «Що?»

НОРА: Стукіт, Латроксе. На що він схожий?

Слухач: Ну… на стукіт. Старі труби. Різальські кроти б’ються об них. Щось таке.

НОРА: А який ритм у цього звуку? Чи можна вирізнити такти?

Абонент: Ем, ритм? Ні, це радше… схоже на щось таке… Один-два-три. Один-два-три. Ніби орокінський вальс, що колись мені старий інтендант награвав. Я… я сказав щось не те?

НОРА: Пересилайте мені дані, Роксі. Усі.

[Кінець передачі]